Поезія як інститут перегляду

Із усього нового, що з’явилося на книжковій поличці сучасної української літератури протягом останніх місяців, мабуть, найконцептуальнішим виданням стала нова збірка поетки Дарини Гладун під назвою «Із тіні красивих червоних хлопчиків» від видавництва Paradigma (куратори проєкту — поети Анна Грувер і Володимир Коркунов, які також запустили однойменний літературний журнал).

Друга книжка Дарини Гладун, як і перша («Рубати дерево» — про неї кілька років тому вже писав «День»), демонструє поезію, міцно пов’язану з візуальними засобами. Їх тут, власне, два, не аж так і багато, зате вони присутні повсюдно. По-перше, це інтеграція у вірш усіляких графічних символів на кшталт рисочок чи квадратних дужок:

(...) конвеєр

спускає мені під ноги

||

мішки

|||

перекладаю їх

|||

з підлоги на інший конвеєр (...)

По-друге, техніка, відома під назвою «блекаут» — закриття окремих слів, рядків і фраз чорними прямокутниками, що має змінити розуміння і контекст вірша, порівняно з первісним варіантом, та підкреслити скорочення як метаморфозу. Відносно популярний сьогодні прийом. Утім, звісно, читачі можуть лише здогадуватися, чи справді чорні лінії модифікували вірші, а чи це лише особливості верстки.

У фокусі книжки Дарини Гладун великою мірою — травма. Отож вірші відображають, обігрують і деконструюють (що різко знижує градус трагізму та підвищує градус естетичного експерименту) тиск історії, гендеру, пам’яті тощо. Свідчення цих тисків, такі собі речові докази, поетка збирає, мов ефектні й нефункціональні дрібниці з занепалої промзони, часом прокручує в своїх фірмових повторах-каруселях та поєднує з іншими об’єктами й відчуттями, нарощуючи літературність саме на місцях сполучень («вузлах сполучень», мовляв класик!).

(...) [будь-яка жінка]

[будь-який чоловік]

18+

говорять про війну і шлюб

говорять про війну

про війну

говорять про шлюб

[будь-яка жінка]

[будь-який чоловік]

[фільм призначений

для перегляду

особами старшими за]

[будь-який вік]

(я серйозно)

[будь-який вік] (...)

Або так:

притуляю холодну металеву

ложку до припухлого ока

і два чоловіки сплять за стіною

неспокійно

один уві сні бурмоче

другий мені майже брат (...)

Як на мене, найбільш багатошарового і стереоскопічного ефекту Дарині Гладун вдається досягти там, де штучність і конструктивність її поетичного методу входить у резонанс із іронією (як-от у чи то циклі, чи поемі з вичерпною назвою «Інститут перегляду історії») або, до прикладу, з замисленою чуттєвістю, як у вірші «ДК «Залізничник»:

(...) досі люблю

сидіти в актовій залі на

розібраному паркеті

|дім культури здає позиції

під тиском води|

якщо

сконцентруватися

на рухові щелепи і язика

можна відчути смак

вапняної краплі що падає

з дірявої стелі просто до рота

Багатозначність, відкритість різних просторів для трактування — характерні риси цілої книжки «Із тіні красивих червоних хлопчиків», що помітно вже й із її назви, а знаходить продовження і в композиції збірки (з композицією поетка взагалі працює зазвичай вельми ретельно, можливо, відчуваючи там одне з головних джерел енергії та динаміки своїх текстів). Ця варіативність і дух додаткових «смислових поверхів» приємно сполучаються з експериментальним настроєм і критичним пафосом Дарини Гладун. Така поезія бадьорить. Вона не кличе до активності (хоч внутрішньої, хоч зовнішньої), а сама створює її кристалізованістю й «незручністю» власної форми.