Перейти до основного вмісту
На сайті проводяться технічні роботи. Вибачте за незручності.

Країна під сумнівом

Події розгортаються так, що єдиним стримуючим фактором на шляху капітуляції може залишитися лише українська Конституція
03 листопада, 18:58

Вся історія з Конституційним судом (КСУ) зводиться до простого вибору: ви за тих, чи за інших? Нас змушують обирати між «незаконним» та «неконституційним» рішенням КС щодо антикорупційного законодавства і незаконним та неконституційним рішенням президента щодо розпуску КСУ законом, ухваленим простою більшістю голосів. Суспільство розколоте. Коментатори сперечаються, яка з двох незаконних дій є більш праведною, більш справедливою, біль державницькою. Одні агітують за політично-революційну доцільність, інші ратують за збереження інститутів і наполягають на тому, що вихід з ситуації має відбуватися виключно в правовому полі. Але є одне «але». А ви впевнені, що реальність є такою, якою вам її показали ляльководи?

Чому ви вважаєте, що обираєте між двома неконституційними рішеннями? Вам так сказали? Постулати про «неконституційність» та «незаконність» як то рішення КС, так і рішення президента з самого початку були вкинуті в інформаційний простір, як аксіоми. Будь який науковець знає, що найкраща теорія не є доказаною, якщо ґрунтується на хибних твердженнях. Неконституційність чогось потрібно доводити, порівнюючи з нормами Конституції. Те, що президент не має права втручатися в роботу КС — факт записаний в Основному законі. Там же міститься чіткий алгоритм призначення та звільнення суддів Конституційного суду. Жодного законодавчого перезавантаження КС Конституція не передбачає. Тож, теза про неконституційність намірів президента ґрунтується на фактах. Але, що стосується твердження про незаконність рішення КС, то 67 стаття Конституції чітко вказує, що кожен громадянин України подає щорічну декларацію в податкові органи за місцем проживання про свій майновий стан та доходи. Жодного НАЗК, жодного декларування розходів, жодних декларацій за родичів та кумів! Ви впевнені що антикорупційне законодавство, про скасування якого не розмірковує тільки лінивий, відповідає Конституції України? Тоді чому ви повірили, що його обмеження органом влади, який за повноваженнями має відслідковувати цю відповідність, є незаконною дією?

Щодо шкоди. Справа в тому, що антикорупційне законодавство України всі ці роки критикується конституціоналістами та фахівцями. Тетяна Козаченко — відома юристка, яка захищала в КС люстраційне законодавство, наводить реальні цифри щодо кримінальних справ по статті, яку скасував Суд. Всього по ній було порушено трошки менше 1000 справ;  960 з них було розглянуто в судах;  900 закриті вироками судів «за каяття»; 50 закриті за «зміною обставин»; по 10 були виписані штрафи за порушення. І справа тут не в тому, що судова система корумпована, а рука руку миє. Щорічно в НАЗК подаються близько 1,5 мільйони е-декларацій. Тож перевірити їх всі просто неможливо. Чи створює це додаткові корупційні можливості для антикорупціонерів? Звісно! Адже завжди можна випадково «пропустити» когось з того 5 мільйонного виру не перевірених декларацій, які вже накопичилися в НАЗК.

Те, що будь який розгляд відповідності антикорупційного законодавства українській Конституції зводиться до банального звинувачення в потуранні корупції — вже саме по собі маніпуляція. За словами посла Канади Романа Ващука, введення антикорупційного законодавства в Україні було синергією західних експерементаторів, які просто не могли впровадити щось подібне у себе в країнах («Їм би одразу дали по руках», — говорить пан Роман), та українських активістів, які хотіли «як краще». Спочатку планувалося, що під дію е-декларування мають підпадати не більше 300-500 українських високопосадовців. Але за наполяганням антикорупційних активістів коло осіб було непомірно роздуте.

Пан Роман також вказує, що кримінальної відповідальності за недостовірні дані в декларації немає в жодній правовій державі світу. Злочином є доведений факт незаконного набуття майна злочинним шляхом. В українському ж варіанті кримінальна справа відкривається лише за те, що щось не потрапило у е-декларацію. Але злочинне збагачення передбачає схеми, подільників, цілі корупційні ланцюжки, які мали б розслідуватися, а причетні каратися по закону. Хтось розслідує злочини? Тоді де ці гучні справи та схеми, що збагачують багатьох? По факту кримінальними справами за недостовірні відомості в декларації підмінили необхідність ретельного розслідування кримінальних схем, від яких потерпає Україна. Багато хто із західних експертів вже відкрито говорить, що антикорупційне законодавство в Україні перетворено у полювання на стрілочників та відьом.  

На хибних неіснуючих фактах неможливо побудувати стратегії та плани. Вибір, в якому доводиться обирати між химерними уявленнями та реальністю ніколи не буде вдалим. Саме тому сама подача причин конституційної кризи в Україні викликає багато питань. Вона сумнівна. А отже сумніви викликають і наполеонівські плани по її подоланню. В своєму виступі президент говорив про революційну доцільність, про рішучі кроки в ім’я справедливості. «Ми старий світ зруйнуємо ... а затєм». А потім що? Коли президент, замість того, щоб приводити антикорупційне законодавство до відповідності Конституції, чи змінювати Конституцію під сучасні антикорупційні реалії пропонує все знести — це нівелює в першу чергу його функцію як гаранта Конституції. Фактично президент власноруч ставить під сумнів себе.

Якщо ретельно дослідити все, що відбувається, проаналізувати факти, розібрати маніпуляції та інформаційні викривлення, стає зрозумілим, що ми маємо справу зі штучно інспірованою ситуацією. Її ціллю є руйнація держави як системи інститутів руками свідомих проукраїнських громадян. Маніпулятори скористалися загальним правовим нігілізмом та необізнаністю людей, намагаючись витягти їх на «антиконституційний майдан». Але хто має стояти на чолі протесту? Президент? Голова його Офісу? Чому гарант Конституції настільки показово відкидає будь-які правові виходи із ситуації, які пропонує і опозиція, і його власна фракція?

Багато хто, серед втомлених загальним беззаконням громадян скаже, що так і треба. Про які закони може йти мова, якщо все летить шкереберть? Весь цей месіанський пафос призводить до наслідків, які ми вже бачили. Розвиток країни, людини, суспільства визначається не кількістю руйнацій, а ефективністю правил, на яких будується життя. Беззаконня — це не порушення закону. Це його відсутність. Прийняті під тиском політичної доцільності рішення призводять до того, що в національному правовому полі утворюються прогалини, які одразу ж заповнюються хаосом та стають лакунами для пройдисвітів. Економіці, політиці, соціуму потрібні чіткі незмінні зрозумілі та єдині для всіх правила гри. Нам же пропонується симулякр, де «блага» воля лідера має підмінити собою закони та право.

Ну і наостанок. Відповідь на питання: «Навіщо?». Для чого блокувати роботу КС, або навіть знищувати його? Давайте пригадаємо, що саме Конституційний суд визнавав неконституційними рішення Верховної Ради Криму щодо приєднання до Росії. Майже непоміченою пройшла новина про вимоги, які російські марионетки висунули Україні щодо повернення окупованих територій ОРДЛО. Вчитайтеся в них. Більшість з пунктів є прямим порушенням Конституції. Хто буде зупиняти це, якщо Офіс президент погодить план «посередині»? Який орган влади зможе відмінити рішення Верховної Ради щодо широкої автономії ОРДЛО?

Конфлікт президента та парламенту. Конфлікт президента та КС. Формування нової пропрезидентської більшості, в якій вже не буде проукраїнських депутатів. Все це нагадую російську спецоперецію... Події розгортаються так, що єдиним стримуючим фактором на шляху капітуляції може залишитися лише українська Конституція. Щось підказує, що Конституційний суд ще дуже знадобиться Україні. Інакше нам доведеться змиритися, що  основоположним для функціонування всієї країни стане уявлення про світ та справедливість пана Зеленського та його команди «примирителів».

Delimiter 468x90 ad place

Підписуйтесь на свіжі новини:

Газета "День"
читати