Той, хто підняв планку...

«Кожен, хто бував на наших фотовиставках, завжди бачив, як Євген Кирилович дивився на знімки й робив це не один раз, приходив після відкриття, тому що дуже цінував талановитих людей, які вміють знімати», — розповідає головна редакторка газети «День» Лариса Івшина під час відкриття Фотовиставки «Дня»-2020-21 в Українському домі.

На жаль, в серпні 2021 року Євген Марчук пішов з життя. На пам’ять всім нам про цю легендарну особистість залишилися не тільки його приклад і титанічна робота на благо Української держави, а й фотографії, які переповідають його життєвий шлях. Знакові з них «День» представив на Фотовиставці-2020-21.

Також Лариса Олексіївна заснувала особливу нагороду. Спеціальний приз імені Євгена Марчука. Євген Кирилович був постійним доброзичливим критиком нашої фотовиставки. Всі учасники конкурсу «Дня» завжди дослухалися до його оцінок, адже і сам Євген Марчук був талановитим фотографом, який захоплювався фотомистецтвом із молодих років.

«Я вирішила заснувати відзнаку пам’яті Євгена Кириловича Марчука для фотокорів, — пояснила Лариса Олексіївна свою ініціативу. — Скільки я зможу, буду підтримувати цей приз. І цього разу я думала відзначити ту роботу, дивлячись очима Євгена Кириловича, яку б він відзначив. Ми часто з ним ходили й розглядали фотовиставку, я приблизно могла б уявити собі й назвати кілька, а може, і десяток робіт, які він, безумовно, відзначив би. Але потім я повернула свою думку в інший бік і вирішила, що першу відзнаку я хотіла б надати роботі (я, до речі, спочатку не знала, хто її зняв), яка показала його — такого, якого його, може, не побачила країна, що й досі не зрозуміла, кого втратила: розумного, мудрого, світлого, елегантного, націленого у майбутнє й того, хто пам’ятав усе — своє коріння, своїх батьків, ніс через ХХ століття, через службу в такій складній структурі своє українство й доніс його. І в 1990-ті роки поставив свій колосальний капітал, багаж знань, розуму, досвіду, на службу відтворюваній державі. І коли його не обрали президентом, про нього сказали: «Він на Україну не образився». У нього був той колосальний потенціал доброти, такий рідкісний у наш жорсткий час. Недавно одна жінка написала мені у фейсбуці: «Як шкода, що він не став президентом». Знаєте, можливо, ви зі мною погодитеся, я сказала: «Він став президентом. Більшість українців не стали його виборцями». І це показує той проєкт на майбутнє, що потрібно робити суспільству і з суспільством, щоб того, хто підніме планку, яку задав колись Євген Кирилович, суспільство могло обрати. Поки що це складно. Але я вірю, що всі зусилля газети «День» примножують той капітал суспільства, яке буде сильним і зможе обрати сильного чи сильну».

«А мій приз за роботу (пам’ятаю той день, коли вона була знята) — особливий. Це один із фотоапаратів Євгена Кириловича. І цей фотоапарат Миколі Тимченку, трударю газети «День» на фотополях, і так само людині не лише талановитій, а й дуже добрій, що важливо. Дякую, Коля. Це теж фотоапарат-трудар», — розповіла головний редактор «Дня».

«Вперше Євгена Кириловича з фотоапаратом я побачив на виставці «Дня», здається, у 2008 році, коли ще не працював у газеті, — пригадує Микола Тимченко. — У нього була класна камера та об’єктиви, і мене це тоді дуже вразило, що такого масштабу людина просто знімає собі те, що йому цікаво на відкритті виставки, шукає сюжети, цікавих людей, спілкується з усіма, хто до нього звертався. І все це з незмінною посмішкою».

«Ще згадав: їхали якось разом у машині, й Євген Кирилович почав показувати, що він помічає за вікном та як би він це сфотографував. Згадав він і крутий портретний об’єктив, який купив у середині 1970-х років. Він йому дуже подобався, класно «малював», був дуже різкий, — такі цікаві деталі. Мені дуже приємно, що мав честь бути знайомим з Євгеном Кириловичем. Це дуже рідкісна риса: розуміючи й осягаючи картину світу загалом, водночас звертати увагу на, здавалося б, деталі, які насправді часто і є найважливішими», — говорить більдредактор «Дня».

Майже 50 світлин із життя Євгена Марчука — це особливий розділ Фотовиставки-2020-21. Він викликав особливу увагу і повагу відвідувачів, більшість з яких особисто знали Євгена Кириловича.

«НА ЖАЛЬ, У ЦЬОМУ РОЦІ ВПЕРШЕ З НАМИ НЕМАЄ ЄВГЕНА КИРИЛОВИЧА...»

Олександр ЧАЛИЙ, дипломат:

— На жаль, у цьому році вперше з нами немає Євгена Кириловича. Серед серії фотографій, які присвячені Марчуку, є фото, де він із фотоапаратом. Ця фотографія показує ще один вимір багатомірності цієї історичної постаті. Я дуже вдячний організаторам, що вони підготували світлини, присвячені життю Євгена Кириловича. Там є фантастична фотографія сільської хатки його батьків на Кіровоградщині, де він виріс.

«ВІН БУВ ЗАВЖДИ У ЦЕНТРІ ЦИХ ПОДІЙ, ЗУСТРІЧАВ ГОСТЕЙ, ЛЮБИВ ЦІ ВИСТАВКИ»

Олена ТЕРЕЩЕНКО, громадська діячка:

— Нинішня виставка для мене неймовірно сумна. Зрозуміло чому — адже нема з нами Євгена Кириловича. Він був завжди у центрі цих подій, зустрічав гостей, любив ці виставки. Тому окрема вдячність за експозицію і за те, що продовжили фотопроєкт.

«ЛЮДИНА, ЯКА ВІДДАВАЛА СЕБЕ ДЕРЖАВІ»

Iгор КАБАНЕНКО, адмірал, експерт з питань оборони та безпеки:

— Особливо хотів би відзначити серію фотографій, які присвячені Євгену Кириловичу Марчуку — людині, яка віддавала себе державі не лише шляхом генерування важливих речей з точки зору ідей, мотивацій, а й особистим прикладом показувала, як потрібно це робити. Всім нам необхідно винести уроки з його життя — повчитися його відданості, лідерству, людяності, чуйності, порядності. Це ті якості, яких нам сьогодні не вистачає в політиці, економіці та інших сферах нашого життя.  

«НА ПАМ’ЯТЬ МАРЧУК ПОДАРУВАВ ТОВАРИШУ СВОЄ ФОТО ІЗ ПАМ’ЯТНИМ ПІДПИСОМ»

Валерія БОНДАРЕНКО, керівниця проєкту «Дороги вина та смаку Київщини»:

— У власника хлібної пекарні-кав’ярні «Витач», що знаходиться в селі Витачів Обухівського району, Олександра Собка є особиста історія, пов’язана з Євгеном Марчуком. Батько Олександра — Валерій — рік жив у гуртожитку з Євгеном Кириловичем, і вони дуже подружилися. На пам’ять Марчук подарував товаришу своє фото із пам’ятним підписом. Валерій зберіг цей портрет ще 1960-х років. Фото в електронному вигляді передали до газети «День», і сьогодні воно представлено на фотовиставці.

«ОКРЕМО ДЯКУЮ ЗА ЧАСТИНУ ВИСТАВКИ, ПРИСВЯЧЕНУ ЄВГЕНОВІ МАРЧУКУ»

Олена ЗАДОРОЖНА, директорка PR-напрямку Бізнес-школи МІМ, консультантка з комунікацій:

— Окремо дякую за частину виставки, присвячену Євгенові Марчуку. Це людина-епоха, яка пішла минулого року з життя. За великим рахунком, це той шмат історії, який цікаво показати та подивитися. Я от дивилася на фотографії про наш контингент в Іраку і згадувала, що так, це ж було, тільки здається, що в минулому житті. Або ж бачимо парад із «побєдами» і порівнюємо з нинішніми парадами. Тобто це цікаво навіть для того, щоб озирнутися і подивитися, де ми були, яким було наше місце у світі й де ми зараз. Такі виставки для мене цікаві тим, що дають змогу побачити ретроспективу, озирнутися назад та побачити життя. Тоді більше цінуються ті моменти, які маєш, тоді звіряєшся із собою, бачиш здобутки, але бачиш і втрати.

«СПОДІВАЮСЯ, ЩО ВІН БАЧИТЬ НАС І ЦЕ СВЯТО»

Ольга ВIЄРУ, директорка «Українського дому»:

— Хочу подякувати, сумна хвилина, Євгену Кириловичу Марчуку, я сподіваюся, що він бачить нас і це свято. Він завжди був на виставках, без нього я їх не пам’ятаю.

«ЯКБИ У СВІЙ ЧАС МАРЧУК СТАВ ПРЕЗИДЕНТОМ, ТО УКРАЇНА МАЛА Б ІНШУ — ПОЗИТИВНУ ДИНАМІКУ»

Світлана БЛАГОДЄТЄЛЄВА-ВОВК, координаторка антиплагіатної ініціативи «Дисергейт», голова Ради ГО «Точка росту: освіта і наука»:

— Тема, яка червоною ниткою проходить через експозицію фотовиставки, — це відповідальність політичних еліт за нинішню кризову ситуацію. Тут ми у ретроспективі бачимо майже всіх попередніх президентів, окрім Януковича. Але не вони справляють враження справжніх державників. Значна частина виставки присвячена пам’яті Євгена Марчука. Серед деяких патріотів побутує думка, що якби у свій час Марчук став президентом, то Україна мала б іншу — позитивну соціально-політичну та економічну динаміку. Але не судилося, не збулося. Я раджу киянам скористатися можливістю відвідати виставку і отримати заряд енергії та змістів. Дякую редакції за підтримку українського візуального контенту і наративу.