Мир на стеблині
Припинити велику кров можна малою кров’ю. Але тоді треба почати з тих, хто наразі спекулятивно виступає із закликами про згортання АТО
«Кожне покоління має пережити війну». Фраза, яку приписують то Мао, то Сталіну. Хоч як це дивно, але на перший погляд крамольна фраза має-таки свій глибинний, не завжди спочатку зрозумілий сенс. Відчути цей сенс можна, лише побачивши війну. Стає зрозумілою цінність миру і засоби, якими можна його забезпечити. Ті європейці, які не чули громових розриві снарядів, не розуміють, на якій тонесенькій стеблині тримається їхнє райдужне благополуччя. Світ має бути пильним, він має стати цілісним, готовим до бою за мир.
Характерна історія трапилася в місті Ровеньки, що на Луганщині. Тут біля будівлі ДТСОАФ бойовики вирішили не просто оселитись, а й зробити укріплену бойову позицію. Така ідея тих, хто відверто визнає, що вони приїхали з Москви захищати «бідних хохлів», не викликала у місцевих ентузіазму. Занадто схожі ці «захисники» на фашистів з 1941 року. Бойовики образились і почали погрожувати побиттям. Ровеньківці не розгубилися й запропонували кинути зброю та вийти на бійку. Зброю ніхто не кинув. ДТСОАФ наразі окупований озброєними терористами.
Морг міста Ровеньки забито вщент трупами тих, хто прийшов на нашу землю з мечем. Було завдано авіаудару по блокпостах бандитів біля Красного Луча. На жаль, бандити вціліли, а от газопроводу не пощастило. Місто тепер без газу.
Речник АТО запевняє, що авіація не завдає ударів по містах. Під ударами наших літаків безкінечні колони бронетехніки з Росії (слова, які ще кілька місяців тому могли б здивувати, зараз стали правилом), блокпости терористів, об’єкти скупчення техніки і живої сили поза населеними пунктами. Але також треба усвідомлювати, що війна не буває без жертв, без руйнацій і навіть без прикрих помилок. Наші військові, якщо порівнювати їхні дії з аналогічними операціями у світі, видаються добрими самаритянами. По-батьківськи вони відводять вогонь від селищ і районів великих міст. Цим користуються і бандити, і навіть деякі політики, які остаточно згубили людське обличчя. Бандити використовують наближення нашої армії для посилення провокацій у містах, тим самим прив’язуючи наступальну операцію військових до жертв серед мирного населення. А політики, зокрема з Партії регіонів, підхоплюють хвилю пропагандистської істерики, мовляв, припиніть війну. І звертаються при цьому чомусь не до тих, хто є джерелом протистояння, а саме: Путіна, своїх колег та самих себе. Звертаються вони до українського уряду, наших військових, які захищають цілісність країни. Що ж, гадаю, мало хто був би проти найскорішого припинення військових дій. Припинити велику кров можна малою кров’ю. Але тоді треба почати з тих, хто наразі спекулятивно виступає зі згаданими закликами про згортання АТО. Саме вони зробили все, щоб Донбас запалав і з його жил порснула кров. Це вони і є вбивцями в костюмах, зрадниками, які відкрили двері диверсантам. Розпалили спочатку протистояння ідеологічне, а потім і збройне.
Щоправда, дехто з таких політиків нещодавно в Луганську виступив із засудженням політики Путіна. З такими словами виступив у інтерв’ю одному місцевому виданню луганський бізнесмен, який колись водив на проросійські мітинги своїх робітників. Коли переміг Майдан, він виступив з трибуни міської ради з думкою про те, що майданівці, виявляється, в чомусь праві й їх треба поважати. Коли почався терористичний безлад, історія з автоматами- «республіками», цей же член Партії регіонів почав смерть кожного вбитого луганчанина списувати на Нацгвардію. І ось зараз у нього сталося чергове «прозріння». Путін винний, а луганських немовлят, виявляється, вже вбивали не тільки українські військові. Таке дивне відкриття сліпих очей у того, хто став не просто пасивним спостерігачем, але й прямим винуватцем біди, що прийшла в його рідне місто, говорить про те, що наші на підході, а на бандитів уже робити ставку даремно.
Але навіть за умов звільнення міст СБУ радить українцям жити в умовах терористичної загрози. Саме тероризм, підступний, орієнтований на знищення мирних мешканців, на криваві провокації, — те, що віднині буде супроводжувати нас злою тінню, хвостом смертоносного дракона. Окрім того, ми не будемо знати спокою й від тероризму інформаційного, який має на меті підірвати наші погляди, дух, переконання, самооцінку.
Достатньо ознайомитися з журналістськими розслідуваннями, за які деякі люди розплатилися життям, щодо подій із вибухами шкіл у Росії у кінці 1990-х — на початку 2000-х років. Там є жахливі відповіді на те, до чого й якими методами готувався московський звір. Він не відступить і не послабить тиску щелеп. Переконаний, що жодні санкції не зупинять його в реалізації кривавих намірів. Бо ідеться не тільки про його інтереси на сході України і навіть не тільки про інтереси Росії в Україні. Ідеться про його впевненість у тому, що саме зараз світ перебуває в стані дестабілізації, з чим не можна не погодитись. І хто зараз поводитиметься нахабніше, рішучіше, хто проявить характер, емоційну зрілість, той виживе і переможе.
Недарма міністр закордонних справ України Павло Клімкін вважає, що конфлікт в Україні — найсерйозніший із часів Карибської кризи. Це дійсно так. Бо цей конфлікт оголив слабкість не окремих держав, а всього світу, що перебуває в стані лихоманки. Ще не всі її помітили, не всі відчули. Хтось ще просто є носієм вірусу і не розуміє, що Рейн і Сена завтра можуть радувати чужі очі, можливо, навіть ворожі. Те, що згарища конфлікту, зокрема, розгорілися зараз на ще донедавна мирному Донбасі, лише говорить про те, що Донбас — слабка ланка, а, як відомо, де тонко, там і рветься. Насправді ж якщо уважно придивитися до того, що відбувається у всьому світі, то ми побачимо, що дійсно цілісних країн занадто мало. Цілісних не територіально, а духовно, ментально. Зараз будь-яка неоднорідність цілей, відсутність єдності переконань у межах конкретних країн можуть стати тим місцем, куди битиме агресор. Через деякий час для дестабілізації вже не буде потрібен і зовнішній чинник. Світ почне бродити автоматично. Це і стане умовою для нової світової війни.
Багатьох дивує, як людина може перетворитися на суїцидника. Перегортаючи сторінки підручників з історії, колись ми дивувалися, навіщо розумні люди в ХХ столітті два рази кидались у смертельні бої, прирікаючи себе, свої сім’ї та навіть народ на загибель. Щоб зрозуміти, як це відбувається, достатньо придивитися до конфлікту на Донбасі.
Донбас став таким самогубцем, який у своєму божевіллі з завзяттям кинувся без усілякого сенсу на загострений ніж війни. Так, його спонукали, готували, як готують змалечку шахіда, вдовблюючи в голову цвяхи переконань власної винятковості замість того, щоб привчати до творення, роботи. Але куди подівся у Донбасу інстинкт самозбереження, який лише інколи зараз пробивається у східняків?
Згадані ровеньківці, які прийшли до захопленого бандитами ДТСОАФу, ризикували власним життям, але вони вже зрозуміли, що далі — гірше, далі — смерті їхніх жінок і дітей. Вони вже побачили війну, й у них проявився вищий інстинкт — інстинкт збереження роду, який стане ознакою зміцнення нашої стеблини, а отже, нашої безпеки.
