Стережись викрадачів автомобілів

У Києві відбувся передпрем’єрний показ фільму-відкриття нинішнього Каннського фестивалю. Режисер картини Еманюель Берко бачить вихід із гуманітарної кризи у поверненні до забутих сімейних цінностей.  Саме крах сім’ї, стосунки в якій все більше нагадують безпощадну битву на боксерському рингу, досліджує у своїй соціальній драмі французька режисерка. Під час перегляду її фільму згадується колись популярний на теренах однієї шостої суші афоризм: «Міцна сім’я — міцна держава!» Як і над іншими радянськими істинами та гаслами, серед яких було багато фальшивого ідеологічного мотлоху, ми за інерцією потішалися і над цією сентенцією. Між тим вона, хоч як крути, справді є формулою творення міцного соціального організму, оскільки сім’я є його клітиною, або, як колись казали, «ячейкой».

Історія французького підлітка Малоні (Род Парадо), який постійно потрапляє до суду у справах неповнолітніх, є свідченням того, що соціальні клітини сучасного суспільства смертельно хворі. Хлопець, який живе без батька, створює проблеми не лише матері, схильній до наркотиків, та молодшому братові, який через нього стає жертвою автокатастрофи, а й усім, хто з ним зустрічається. Малоні, чия неконтрольована агресія викликає бажання посадити його як скажену тварину в клітку, постійно викрадає автомобілі, часто при тому завдаючи фізичної шкоди їхнім власникам. То ж дитячий суддя Флоренс (Катрін Деньов) та соціальний працівник Янн (Бенуа Мажимель), у якого, як можна зрозуміти, також було важке дитинство, протягом усього двогодинного фільму намагаються вилюдніти хлопця, травмованого відсутністю любові та турботи. Вони до останнього шукають способи його перевиховання у всіляких центрах для складних підлітків, щоб той не потрапив до в’язниці...

Не будемо розкривати всі таємниці нехитрого сюжету, зауважимо лише, що в Малоні закохується донька його вчительки, яка виявляє нелюдське терпіння. Саме любов Тесс (Даян Руксель) і дає надію на те, що хлопець, врешті-решт, стане людиною, чоловіком, а не покидьком-злочинцем, яким він виступає протягом усієї стрічки. Фінальний кадр, у якому біля приміщення суду майорить французький триколор, свідчить про те, що патріотично налаштована Еманюель Берко свято вірить у ліберальні, демократичні цінності своєї країни. Вони, хоч і руйнують традиційні сімейні стосунки з їх дисципліною та строгою ієрархією, але, на думку авторів картини, все ж дають можливість перевиховатися тим, хто заблукав у нетрях ювенальної юстиції. Вона ж тримається на плечах таких професіоналів та філантропів, як герої — Бенуа Мажимель та Катрін Деньов. Остання, звикши грати небезпечних для чоловічої свободи красунь, у соціальній картині «Молода кров» (до слова, авторську назву фільму перекладають як «Стережись») не знаходить достатньо матеріалу для розкриття свого таланту. Режисерка, на жаль, експлуатує лише жіночу принадність, красу актриси, які тут виступають чисто візуальною противагою потворності суспільних відносин, позбавлених елементарної відповідальності, не кажучи вже про любов.  

Між тим оптимістичний фінал картини, судячи з гостроти порушеної проблеми, має мало підстав у реальному житті й будується радше на бажанні її авторів вірити у світле майбутнє Європи (у фільмі також порушується тема расових, міжнаціональних конфліктів), аніж на аналізі тотальної кризи західних цінностей. Їх уразливість і виявляється, перш за все, не просто у відсутності наступності поколінь, а у глибокому конфлікті батьків та дітей. Згадаймо хоча б французьку картину «Клас» Лорана Канте, яка 2008 року отримала «Золоту пальмову гілку» на тому ж Канському фестивалі. У ній такі ж, як і Малоні, французькі підлітки виявляють таку саму неповагу до вчителя і просто до старшої людини, що це немислимо у цивілізованому суспільстві. З огляду на це нам здається, що давно вже настав час переглянути самі поняття «цивілізованість» та «культура», які втратили своє початкове значення та сенс. Утім, як і більшість понять, спотворених хибним розумінням свободи, рівності та братства.