«Драматичний» Майдан

Антологія  називається «Майдан. До і після».  Це друге видання з диптиху – проекту драматичного відділу Центру Курбаса та видавництва «Світ знань» за сприяння Українського конгресового комітету Америки.

Нарешті побачила світ перша антологія української драми, народженої Майданом, – його передчуттям, переживанням, усвідомленням. До збірки входять тексти різних поколінь (від 70-ти до 20-річних) і стилів (документальна, містична, анімалістична, історична, віртуальна і навіть новий вертеп).

Антологія складається із дев’яти п’єс і трьох частин: «Предтеча», «Майдан» і «Війна». Серед авторів збірок – О.Вітер, Я.Верещак, О.Миколайчук-Низовець, Н.Марчук, Н.Неждана, Н.Симчич, К.Скорик, Д.Терновий. Деякі з п’єс вже були переможцями на престижних конкурсах, опубліковані та втілені у читаннях і виставах за кордоном. Зокрема п’єса «Майдан Інферно» Н.Нежданої звучала французькою у Парижі на фестивалі «Європа театрів». «Деталізацію» Д.Тернового – переможця австрійського конкурсу «Говоримо про кордони…» – вже видано і поставлено німецькою. «Нетудидитину» О.Миколайчука перекладено англійською, «Лабіринт» О.Вітра – польською, сербською, французькою та англійською мовами. А п’єсу Н.Марчук «Вертеп-2014» вже поставлено в Чикаго (США). Деякі виявились пророчими, а деякі були написані напередодні. Але всіх їх об’єднує одне – Новітня Україна. Події Революції Гідності та війни стали знаковими для нашого народу і змінили не лише нас, а й увесь світ. Розуміння цього перетворення у свідомості надзвичайно важливе. І не лише на документальному рівні, а й більш складному – художнього осмислення.

Адже український театр, на відміну від інших сфер мистецтва, проявив свою крайню консервативність – кілька вистав та й ті переважно документальні – це жалюгідно мало. «Давайте почекаємо…» – радять керівники театрів. Чого? Поки про це розкажуть ідеологи Кремля? Коли ж театри розпрощаються із самоцензурою і почнуть говорити на важливі й навіть «дражливі» для суспільства теми? Саме це є однією з ознак сучасного театру. І розчарування експертів першого театрального «шоу-кейсу» нашою «нецікавою» для них програмою було очевидним (зокрема за свідченням керівника Вільного театру Миколи Халєзіна). Адже очікували «живого» театру, нової естетики з осмисленням сьогодення. Проте жодної «революційної» вистави не було. Тож антологія «Майдан…» – унікальний шанс для театрів бути актуальними у надзвичайно драматичний для свого народу час.

Презентацію антології «Майдан. До і після» планують провести у лютому до річниці перемоги Майдану зі сценічними читаннями фрагментів і дискусійним круглим столом про революційну сучасну драму. Адже революція триває, і не тільки на вулицях, а також у головах і душах. Гадаю, особливість нашого часу, що в будь-якому випадку опиняєшся з якогось боку барикад. І навіть у Києві один новостворений театр (PostPlayТеатр) випускає виставу «Ополченці», а другий (Європейський театральний центр) організовує міні-фест «Мій Майдан»… Так чи інакше, та найгірше – це байдужість. Колись Ф.-Г.Лорка писав, що театр байдужий до буремного суспільного життя, до пульсу історії і трагедії народу, не гідний називатися театром. Це «ігровий дім», заклад, де «убивають час». Драматурги своє слово сказали, тепер черга за театрами... Можливо, своєрідний тест.