«Ліра і меч»

Концерт пройшов у культурно-освітньому центрі «Майстер Клас». Цикл «Ліра і меч» виконали учасники молодого столичного колективу Weber Ensemble Kyiv, продемонструвавши, наскільки співзвучний українській сучасності цей німецький твір із двохсотрічною історією.

Заперечивши тезу про те, що музи сплять, допоки гуркочуть гармати, німецький поет Карл-Теодор Кернер свої кращі вірші написав під час Визвольної війни від наполеонівської окупації Німеччини. Причому, прямо на полі бою! Воювати він пішов добровільно, залишивши всі вигоди забезпеченого життя та наречену, за покликом серця та маніфестом прусського короля Фрідріха Вільгельма III. Свій останній вірш «Пісня меча» 21-річний поет написав 1813 року за декілька годин до героїчної загибелі, і завдяки музиці Вебера він разом з іншими рядками, покладеними на музику, швидко став знаменитим — настільки, що сучасники назвали Кернера видатним поетом.

Через 200 років цикл Вебера на слова Кернера «Ліра і меч» практично забувся на батьківщині (зараз популярні лише окремі пісні з нього), а у нас — і зовсім ніколи не звучав! Ідея виконати цей твір спала на думку засновникові колективу Weber Ensemble Kyiv, піаністові Роману Рєпці, шокованого співзвучністю німецьких текстів з нашою сучасністю. «Містки» між двома реальностями перекинуті на відстань рівно в 200 років. Три частини циклу створювалися 1814, 1815 і 1816 рр., при цьому перша та друга частини резонують із тими подіями, які ми переживали 2014-го та 2015 року на Майдані і на сході України, а третя, присвячена вже роздумам, а не воєнним діям, можливо, стане для нас актуальною 2016 року.

Першу частину виконали сопрано Соломія Приймак і піаніст Роман Рєпка, якого в даному випадку неправильно було б називати акомпаніатором, — у фортепіано тут воістину оркестрова партія. Початкова пісня малювала справжню бурю, що перекликається зі сторінками балади Франца Шуберта «Лісовий цар» (написана, до речі, 1815 року), а також з епізодами з оперної тетралогії «Перстень Нібелунга» Ріхарда Вагнера. Як захоплення вокальними циклами Шумана і музичною мовою кінця XIX — початку XX сторіччя звучали три пісні першої частини, виконані надзвичайно майстерно Соломією Приймак. Співачка відшліфувала до блиску німецьку вимову та вокальну інтонацію, витримуючи рівність тембру по всьому діапазону — верхні ноти витягувалися нею з майстерністю атлета-олімпійця. Ніжна мужність, стійкість чистого та самовідданого серця — це не лише ті якості, які Соломія вклала в кожен звук, але і риси наших жінок на фронті. Зрозуміло, за часів Вебера воювали лише чоловіки, але ідея віддати виконання цієї частини циклу жінці була абсолютно виправданою не лише з точки зору музики, але і як данина українським реаліям, адже в АТО було задіяно 938 жінок-військовослужбовців.

Друга частина відображала зовсім інші емоції: це вже була музика-заклик, музика-плакат. Виконання баритона Павла Грищенка можна було назвати яскраво патріотичним — він співав одночасно чітко й емоційно, вживаючись в образ воюючого поета. З огляду музичного мистецтва ця частина мала прикладний характер — прості тексти, рубані ритми, які добре підходять для співу військових на марші.

Третя частина була побудована ще цікавіше. На відміну від попередніх, вона повністю складалася з однієї, але дуже довгої пісні, зітканої із фрагментів музичних творів принца Луї Фердинанда. У нотах це позначено як чергування двох типів матеріалу, над якими стоять літери, — C.M. над текстом Карла Марії та P.L. над епізодами, запозиченими у принца Луї. У віршах же говориться про вагання творчої особистості, яка вже не рветься вперед, на амбразуру, а роздумує про ціну, яку ми платимо за війни.

Гурт Weber Ensemble Kyiv, створення якого спочатку здавалося утопією, — Вебер дуже далекий від нас, географічно і за часом, композитор — уже не один концерт доводить, що головне — потрапити в резонанс із сучасністю. Те, що твори цього автора, за винятком опери «Вільний стрілець» і геть бального «Запрошення до танцю», абсолютно невідомі у нас, тільки ще більше викликає зацікавлення до виступу артистів. У доробку музикантів ще немало партитур, у яких, наче в ядрі, закладені ті процеси, які потім відбуватимуться в музичному XIX і навіть XX сторіччі, а за співзвучністю епосі, як засвідчив нинішній концерт, можуть виявитися надзвичайно актуальними і в нашому XXI сторіччі.