Таких у парламенті тепер нема...

Сьогодні у Львові відбудеться прощання з Іриною Калинець — шістдесятницею, в’язнем брежнєвських таборів, поетесою, літературознавцем, істориком і критиком, активним громадським діячем.

Ірина Онуфріївна відійшла у вічність учора після тривалої недуги. Протягом усього свого життя вона залишалася невтомною поборницею українського, людиною честі і справжнього патріотизму, що підкреслюють усі її однодумці, товариші і просто знайомі. Лише кілька штрихів її біографії: виступала проти арешту Валентина Мороза та Ніни Строкатої, брала участь у виданні нелегального журналу «Український вісник», 1972-го засуджена до шести років ув’язнення та трьох років заслання за статтею «антирадянська агітація і пропаганда», була серед організаторів «Меморіалу», Руху, депутатом Верховної Ради України І скликання. У своєму останньому інтерв’ю для «Дня» пані Ірина, оцінюючи ситуацію в Україні напередодні 20-річчя Незалежності, сказала: «Дана Богом людині влада — це воля. Воля як здатність долати свої ниці інстинкти і воля як стан духу (свобода). Але одні шукають її в кориті, інші — смиренно приходять до храму...»

Ірину Онуфріївну поховають завтра на Личаківському цвинтарі. «День» глибоко сумує з приводу цієї втрати і висловлює щире співчуття чоловікові Ігореві Калинцю, рідним та близьким. Вічна пам’ять.

Юрій ЗАЙЦЕВ, кандидат історичних наук, дослідник руху опору в Україні другої половини ХХ століття:

— Це була людина, унікальна своєю самопосвятою справі боротьби за волю України. Усім відомо, що за опозиційну діяльність, яка полягала у поширенні самвидаву, написання віршів, які не влаштовували владу, вона потрапила до ув’язнення: на шість років — у концтабори і на три роки — на заслання. Разом із іншими жінками-політв’язнями, які також були у концтаборах, вона мужньо пережила цей період. Відомо також, що через кілька місяців після її арешту долю Ірини розділив її чоловік Ігор. Його також засудили на дев’ять років. Зустрілись вони лише після завершення свого ув’язнення у концтаборах.

Ірина також була надзвичайно поважним громадським діячем. Не кажучи про те, що вона була обрана до Верховної Ради першого демократичного скликання і потрапила до тих 12-ти представників опозиційного руху, які стали депутатами Верховної Ради. Водночас вона очолювала Управління народної освіти, де намагалася провадити навчальні реформи, які відповідали новим демократичним умовам незалежної України. Після того як Ірина Калинець полишила діяльність у Верховній Раді, вона виявляла надзвичайно високу активність під час всіляких громадських заходів. Ірина Калинець була одним із таких промовців, які надзвичайно переконливо говорили про потребу участі громадськості у вирішенні долі України.

Водночас вона залишалася прекрасною матір’ю. Як відомо, її донька працює проректором у Львівському національному університеті імені Івана Франка. Та й сама Ірина Калинець викладала в університеті.

Вона була надзвичайно талановитою людиною. Написала кілька книжок, у тому числі й історичних. Була людиною особливої унікальної душевності. Ми зустрічалися на всіляких заходах, я часто бував у них вдома. Спогади, які я записав, сподіваюся, можна буде з часом опублікувати. Ірина Калинець дотримувалася галицьких традицій. Я впевнений у тому, що люди, які її знали, пам’ятатимуть багато років про її щирість і як політичного діяча, і як товариша. Останнім часом вона дуже хворіла, Ігор тяжко переживав. Дуже сумую через втрату цієї великої людини.

Юрій ШУХЕВИЧ, український політичний діяч, колишній політв’язень:

— З Іриною Калинець ми були знайомі з 1969 року. Протягом усіх років ми підтримували дружні стосунки: як тоді, до ув’язнення (а їх посадили 1972 року), так і після того, як вона вийшла на волю. Мені дуже прикро, що її не стало. Це велика втрата. Вона завжди була ефектною: і тоді, 1969-го, і 1989-го, і пізніше, і після розпаду Радянського Союзу. Вона завжди була яскравою постаттю, постійно перебувала у вирі подій.

Микола ГОРИНЬ, громадсько-політичний діяч:

— Вона віддала свої літа на служіння людям і нації, Українській державі. Мені важко сьогодні щось говорити і згадувати, бо у нинішній день зовсім не до того... Можливо, пізніше, як мине якийсь час... можна буде згадувати окремі моменти. А зараз огортає велика гіркота від втрати великої людини, патріотки, українки.

Ярослав ЛЕМИК, видавець, друг родини Калинців:

— У Львові у 1960-х роках можна було відвести душу і знайти однодумців у кількох місцях. Одним із таких пунктів був дім родини Калинців. Вони жили тоді на колишній вулиці Кутузова. З 1964 року я постійно з ними спілкувався і часто у них бував. Згодом у нас виникла ідея зробити самвидав у такому своєрідному розкішному виданні. Так ми видали кілька збірок Ігоря Калинця із оформленням львівського графіка Сороки, художниці Музики. Твори Ірини ми також видавали, оформлюючи фотографіями. Я належу до тієї старшої генерації, яка пережила покоління упівців. А друге покоління, яке я зараз переживаю, перейняло від УПА іншу зброю — воно перейняло слово. Це були справді революціонери, що боролися за відновлення Української держави. Особливо родина Калинців. Я вже не кажу про форму їхніх віршів, яка була новітньою. Я кажу про їхні ідеї.

Ірина була не тільки поетесою, політиком чи істориком, а й писала чудові дитячі твори.

Це велика втрата на рівні Чорновола, Геля, Осадчого. Тепер Ірина... Відходять ті люди, які робили революції. Які відстоювали українську державність словом. І те слово було страшнішим за будь-яку зброю, тому що воно розвалило Радянський Союз. Сьогодні від політиків чуємо тільки словоблудство, а від тих політиків ми чули щире слово правди.

Любомир МЕДВІДЬ, народний художник України:

- Померла чесна, порядна і видатна людина. Прямостояча людина. Усе наше суспільство повинно належно оцінити значення таких людей, які ніколи у своєму житті не зраджували насамперед свого основного принципу – служіння ідеї незалежної України. Це була любов не на словах, вона виявлялася в конкретних діях. Передусім можу сказати про Ірину як про людину – патріота в найкращому розумінні цього слова. Одна із дуже важливих справ, яким служила Ірина, було розуміння необхідності формування наших збройних сил, і те, що у Львові нині діє ліцей імені Героїв Крут, безпосередня ініціатива Ірини, - правильна і далекоглядна. Вона завжди особливо дбала про молодь.