Що робить фанеру сильною?
Не дай Боже нашим оборонцям Майдану ще раз зіткнутися з «беркутівцями»: тоді останнім доведеться піднімати руку на зображення святих, ангелів, воїнів з дітьми, портрети Тараса Шевченка, українські краєвиди — словом, на найдорожче, що може бути в людини. Бо саме це зобразили на щитах наших повстанців та охоронців Майдану художники.
Цю мистецьку акцію організувала «Мистецька сотня», яка базується в Українському домі: художників закликали оздоблювати обладунки українським повстанцям, щоб піднести їхній бойовий дух. Спочатку художники спілкувалися з повстанцями, слухали їхні життєві історії. Як в усіх творчих людей, життєві історії викликали в них пені образи, символи, смисли. Їх і переносили на дерев’яні та металеві щити. Всього — 23 військово-мистецькі роботи.
Далеко не треба було йти: на «полотно» лягало те, що в бійців було на душі. Дім, рідня, рідні краєвиди — Україна. Наприклад, Василь з Івано-Франківщини сам розмальовував свій щит — зобразив на ньому герб своєї гуцульської сотні. Це — гори, сонце, гуцульські сокирки, предмети побуту.
Художники зображали майданівських вояків: хтось — бійця з дитям, хтось — із дівчиною. Також є щит з образом Тараса Шевченка. Одна художниця розписала щит квітами: посеред — зображення України в образі серця, а з нього виростають квіти. А ще на щитах є багато зображень ангелів-охоронців та святих.
Митці розповідають, що вояки налаштовані дуже мирно: кажуть, що їхнє нинішнє завдання — не допустити громадянської війни, зберігати мир і захищати жінок, які є на Майдані. Можливо, колись — «коли переможемо!» — «Мистецька сотня» зробить із цих щитів виставку...
КОМЕНТАР
Юлія ОВЧАРЕНКО, художниця:
— Мені для роботи дістався щит молодого чоловіка — оборонця Майдану із Дніпропетровська. Для того щоб надихнутися на роботу, я спочатку поспілкувалася з ним. Дізналася, що він уже третій місяць живе на Майдані, приїхав після побиття студентів. Чоловік покинув роботу, бо вважає, що має бути тут. Розповів, що його сестра — студентка, в неї багато друзів у Києві. Він каже, що й вона теж могла б бути на їхньому місці. Спочатку чоловік працював тут волонтером: допомагав рубати дрова, готувати — робив все, що було потрібно. Потім стояв і на вулиці Грушевського, і під час штурму Українського дому. Він каже, що буде тут до перемоги, бо нема куди вертати. Його підтримала вся сім’я, близькі. Я казала йому, що я, як дівчина, як художник, не можу бути на барикадах, але теж дуже хотіла би підтримати — чим можу. Тому взяла участь у цій мистецькій акції.
Мистецтво — це теж зброя. І така підтримка мені здається теж важливою. Мене надихнула його думка, що невідомо, чи вистояв би Майдан — чи витримали б оборонці морози, розгони, напади «беркутівців», — якби не допомога дівчат і жінок. Тому в мене з’явилась ідея: я зобразила на щиті майданівського бійця, котрий тримає за руки дівчину-українку. Вони обоє — в касках, стоять на барикадах. Я написала, що наша сила — в єдності сердець. Так я хотіла показати важливість згуртування людей.
Мій щит був дерев’яним, використовувала акрилові фарби. Ми розмалювали їх і віддали господарям, бо це — їхні предмети оборони.
Дуже рада, що художники зробили для оборонців Майдану щось приємне та корисне. Щит у мене вийшов яскравий і позитивний. Хтось сказав, що він — для бою, але мені хотілося його зробити таким, щоб, побачивши його, неможливо було холоднокровно стріляти в людей. Таким, щоб одразу підтримував бойовий дух і вселяв оптимізм та віру в перемогу.